Дивилася сьогодні "2012". Приємно, коли відразу видно, на що пішли гроші - на спецефекти і пампушки-вбивці. І чому не освітлена тема кінця світу в Африці і Австралії? Ніби там немає споруд, здатних рушитися з епічним виглядом. Хоча Африка все ж заграла в кінці. "Чому Африка? Тому що там є Мис Доброї Надії". Да-да, звичайно, майя все саме так і планували, як і головний сенс всіх катаклізмів - відучити дочку головного героя пісатися ночами. Але, звичайно, фільм особисто для мене підняв дві цікаві теми.

Перша з них - як відібрати представників виду, гідних виживання. чи існує такий собі коефіцієнт корисності, завдяки якому можна вирахувати, наскільки корисними будуть ті, що вижили в "новій чудовому світі" (і. до речі, один раз це словосполучення у фільмі промайнуло). Якщо так, то брати треба вчених прикладних наук, і різномастих робітників - тому що зрозуміло, що треба буде багато будувати. А політики, відверто кажучи, і не потрібні. Принаймні, всі уряди всіх країн - так точно тому що - а ким же їм тепер правити? Тобто, брати людей, які можуть працювати руками. Гаразд, а культура? Як же представники різних художніх шкіл, музикантів, які зможуть передати свою майстерність? Гаразд, а учені-теоретики? теж потрібні. Але потрібні і гроші теж - і тому квитки продаються по мільярду за місце. А як же квоти на представників різних рас і національностей? Тоді по-хорошому треба узяти хоч би по одному носію кожної мови. Наскільки все простіше з тваринами, якщо якщо подумати - кожної по парі - тут є чітка інструкція. А універсальної формули для людства немає.

Друга проблема - озвучена вченим Ендрю - "ця книга залишиться в історії, хоча її автор напевно вже помер (у цьому місці плаче в труні Ролан Барт). Тому що я її читаю". Треба рятувати культуру. І знову ж таки - критерії. Рятуючи лише визнані шедеври, людство однозначно засуджує себе на величезну чорну діру замість пам'яті про сьогодення - тому що мистецтво - це як картковий будиночок - все спирається на минуле. Якщо рятувати - те все цілком. А якщо лише канонічний шар - те може нічого і не вийде. І знову ж таки - це питання персонального рівня розвитку кожного і особистих переваг. Я не візьму з собою Толстого - тому що я його не люблю. Але чи означає це, що він не гідний бути в контексті світової культури майбутнього. якщо цей контекст придумую особисто я? Якщо цей контекст зводитиме одна моя однокурсниця, то там не буде Забужко, зате буде незрозуміла Луцишина. Якщо цей контекст створюватиме будь-який не-філолог, який не дуже багато читає, туди потрапить в кращому разі лише шкільна програма. тоді світ майбутнього не знатиме про Йогансене. У фільмі рятують Джоконду і Давида - а чи рятують вони банку з супом Уорхола або Обіцянка грошей Херста? Над цим варто подумати.

І з цією думкою йду на "Місяць 2112".
Чекаю на щось класне.
Одне дивно - нащо потрібна приписка: "Режисер - Дункан Джонс (син Девіда Боуі)"?

Так от:
Виродки - це фільм, знятий в жанрі альтернативної історії. І це фільм Тарантіно.
В принципі це все: саме ці два твердження або бісять людей, або приводять їх в захват.
Я знаходжусь десь ближче до других, бо як режисер Тарантіно явно зростає - такого саспенса я аж ніяк не очікувала.
До речі, цікаво, що три найнапруженіші сцени тим чи іншим чином пов"язани з їжею (молоко в першій, штрудель у другій, віскі в третій). І під час всіх трьох мене просто втискувало в крісло.
Дуже розчулив Черчіль, який спершу здавався декорацією - як статуя з Лувру, яку хтось по дорозі завіз у Лондон.
Захопив головний поганий - мімікою, інтонаціями, а також тим, що він ЛЮБИТЬ, щиро любить те, чим займається.

Та я все одно була за Шошанну.

А от хлопчик-гордість нації не відпускав весь фільм - ніяк не могла згадати, де я його бачила. Таке знайоме обличчя. І таки ж да. Цей бравий снейпер раніше був люблячим сином - у "Гуд-бай, Ленін".

Загалом, Тарантіно +1.
Фільм просто чудовий.

Вчора ввечері обдирала шпалери.
Як виявилося, наша кухня, яку я завжди уявляла як зелену, глибоко в душі завжди залишалася синьою.

А замітсь телевізора тепер в нас - радіо.

Підхопила оце заразу
Отримала із задоволення естафету від миколяна.


1. П'ять речей, які ви бачите з ліжка?
Глиняні дзвіночк.
Плакат Тельнючок.
Деркало.
Монітор.
Стопка книжок на столі.

2. Що ви робите з волоссям?
Стрижу. Іноді пориваюсь відростити,а  потім знову стрижу.

3. Що на вас зараз? У сенсі одягу?
Джинсові шорт і майка з заквітченою тимошенко.

4. Чим займаєтесь у житті?
Емм.. Навіть не знаю. Живу?)

5. Яке Ваше найбільше досягнення на сьогодні?
Якщо на сьогодні - то я  розгрібла всю історію менш ніж за годину.
Якщо взагалі по життю - ху ноуз.

6. Кого ви обійняли щойно?
Морфіуса. Вірніше, він мене хотів обійняти.
А я викрутилась і знову не заснула.

7. Ваше нинішнє захоплення?
Still life 2. + думаю повернутись до пластику. Давно вже час.

8. Що ви їли перед тим, як відповідати на ці запитання?
Вареник з  чорницями.

9. Про що була остання вхідна смска?
Про квити на потяг.

10. На які сайти ви завжди заходите?
гугл, гмейл, ютуб, кінопошук, всякі різні торенти.

11. Ваша найостанніша покупка?
Тюнс з медом і лимоном.

12. Що ви нині слухаєте?
Саундрек до "Богині".

13. Про що ви думаєте на сон грядущий?
Не пам"ятаю. Про щось дуже відсторонене. Про далай ламу, наприклад)

14. Останній куплений вами CD який?
І не згадаю вже, давно це було.

15. Що ви тепер читаєте/ перечитуєте?
Дені де Ружмон "Любов і Західний світ", Пратчет, на тому тижні прочитала "Нескінченну історію".

16. На якому музичному інструменті вам би найдужче хотілося грати?
Окарина.

17. Як у вас загалом?
Загально)

18. Що б ви хотіли зараз комусь сказати?
Зараз хотіла б помовчати. Просто бути разом з кимось і мовчати.

19. Скажіть що-небудь про того, хто квачанув вас!
Людина станніх двох тижнів. Хоча і без кібер-мозку.

20. Кому далі квачувати?
slavinska, canya_qaz, vika-schumacher.


Всьо, пост сдал пост прінял)

У сусідній з Терезою кімнаті жила пані Омелюх. Її всі так і називали, без імені. Тереза і пані Омелюх майже не спілкувалися і кожна з них вважала іншу дивною.

Лише вечорами, коли всі спускалися вниз пити чай, вони розмовляли, та й те – ні про що.

Тереза зазвичай говорила:

-Налити вам ще чаю, пані Омелюх?

Та звично робила паузу, ніби роздумувала, але відповідала завжди одне і те ж:

-Ні, дякую.

 

( Read more... )

Вуді Аллєн
-
гєніалєн.

Були оце вчора на Хьорсті.
Обіцяла поводити сестра, але спокусилася халтурою і можливістю здолати ще один бар"єр с вого життя, тож гідом була така трошки мила, трошки дура дівчинка, ще й блондинка.

Обрані цитати:
"Ви ж всі знаєте, що таке Чистилище? Це таке місце, там ще горять душі грішників".
"А подивіться на цю картину. Вона називається.. ем-м-м.. *вдивляється в назву на стіні* ..так-то. Правда, дуже гарна? Ідемо далі."
"Подивіться на цю інсталяцію. Це котячі скелети. Так, звісно, тут вони паруються, а уявіть - якби вони були живими!!!"
"На цій фотографії - сам Хьорст, поряд з головою трупа. Так, так, це реальна, жива.. ой, тобто, мертва голова."

Ще ми три рази слухати про те, як роблять спін-пейнтінги і раз - але дуже, дуже довгий, як довго розкладали пігулки.
Також відвідувачам було представлено апокрифічну версію житія святого Варфоломея, за якою він заповідав після смерті здерти шкіру з його тіла і вивчати на ньому анатомію.

Таке от.
Але якщо забути про дівчинку - то гарно,в  тому сенсі, що пробиває на "подумати".

Ми залишаємо дім.

 

І ось ми пакуємо лептопи, складаємо речі, беремо лише найнеобхідніше.

Ось ми їздимо і трохи ходимо фінськими містечками та селами, тому що саме так захотів Марко.

Ми збираємо казки, я – всі підряд, мені можна забивати голову, бо я аматор; а він – лише казки про скарб.

-Як ти гадаєш, - питаю я, - куди зникали ті діти, що їх обмінювали на гроші?

-Нікуди, це просто казка.

-А я думаю, їх забирали до Авалона.

Насправді я думаю ще багато іншого, але як пояснити молодому зубастому науковцю, що він неправий?

Ми йдемо від Каскінена пішки, нам так сказали в місті. Йдемо вздовж моря, поки на губах не відчувається сіль. Потім мі вдивляємося і одночасно помічаємо маяк неподалік від берега, як нам і обіцяли.

 

( Read more... )

Тут покоїться моє інтерв"ю зі стронґовським

stepler.in.ua/news/96/show

 

Мені сьогодні знову наснився сон.

Там був дитячий сад, і якісь діти бігали за огорожею.
Я сиділа на низькій лавці - такі зазвичай ставлять в роздягальнях, поряд зі мною були батьки тих дітей - вони чекали, поки ті набігаються, щоб забрати їх додому.
Але я ні на кого не чекала, я просто сиділа.
Поряд зі мною сидів чоловік, я подумала, що він бізнесмен, у нього був такий трохи кумедний чорний дипломат.
Він відкрив його і дістав губну гармошку - червоне дерево, білий метал, і вона зламана, ніби збрізана чимось, причому криво.
Він перехопив мій зацікавлений погляд і дав гармонію мені.
Я провела пальцем по місцю зріза - метал там був гострий, особливо кут, я подумала, що легко можна порізатися.
У дитинстві в мене була схожа гармошка, але ціла. Я так і не навчилася на ній грати.
Але цю я піднесла до губ і видихнула якусь низьку ноту (зрізано  частину  з високими звуками). А потім ще одну.
Я грала спеціально повільно, з паузами, набираючи повітря в легені і видихаючи його, а пил, змішаний з тирсою, відчувався на губах.
Потім я зіграла щось ще - вже більш схоже на мелодію, але теж низьку.
Потім я подумала - а чого я, власне, сиджу тут, але інший чоловік поряд зі мною - не з дипломатом, а кучерявий, сказав, що це було гарно. Тоді я знову провела пальцем по лезу і простягнула гармошку йому.

Потім я пішла кудись в темряву, а десь за спиною бігали діти.

Я от вже кілька разів їхала в маршрутці з однією і тією ж дівчиною.
Мене завжди вражає її обличчя - не канонічної краси, з дещо завеликим носом і довгими очима (саме довгими), вражає тим, що воно старе.
Не в сенаі, вона виглядає старою, а  просто саме такими я завжди уявляла обличчя кінця 19 століття, обов"язково міських жителів, і скоріше саме киян.
Подібні лиця малював Врубель у київські роки, а ще дуже схоже фізіономічно його "Обличчя Демона" - тільки скульптура,а  не малюнок.

Тоді я подумала - а до якого часу можна віднести моє обличчя? Але не щзнайшла відповідників.
Тоді я зробила собі нову пичку і радію з неї.
І думаю, що моє обличчя - з вічних.

Значить, так.
Баремо текст 17 століття "Пекельний Марко". І малюємо на його основі графічний роман, а по-простому - комікс.
Комікс називаємо "Аццкій Марко" і залишаємо незмінним сюжет, лише трохи його розширюємо, щоб вистачило на маленьку серію коміксів.
Живе собі такий хлоп Марко, який є таким собі український Хенкоком, себто - антиероєм. Він п"є, палить, гуляє з дівчтами і веде трошки аморальний спосіб життя.
Аж тут на нього спускається радіоактивний павук Голос Божий (в подобі Петра), який каже йому: "Хлопче, подивися на себе! Ти п"єш, палиш, гуляєш з дівчатами і взагалі ведеш трошки аморальний спосіб життя. А хто рятуватиме світ? А хто гамуватиме чортів та інших дрібних політиків? От, ми там, на небі, вирішили - відпустимо тобі всі гріхи. Але ж тобі не можна тепер тут залишатися, бо ти знову згрішиш. Тож, Марко, іди ти до Пекла!"
І наш герой (вірніше, антигерой) іде, обравши собі за геройське ім"я (вірніше, за антигеройське ім"я) "Аццкій Марко".
А що? Непогано.
Звучить? Ще й як.
Марко швиденько наводить порядок у пеклі, його намагаються вбити, але ж не так просто вбити спавжнього антигероя, особливо якщо його захищє Голос Божий (в подобі благословення).
Наступна дія - ті ж і Диявол.
Диявол, окім боротьби із силами добра має й особисту причину кривавої помсти - він же відомий як Аццкій Сотона, а  Марко просто напросто сплагіартив (щодо арту - це ще велике питання) епітет.
І Сотона, взявши за зброю Авторське Право і Копірайт, стає до бою.
А що Маркові Авторське право, якщо в нього є Восьма Заповідь Із Закресленою Часткою "Не", і що Маркові Копірайт, коли з ним все ще Голос Божий (у подобі будь-чого, що може вбити).
І Марко перемагає.

Отакі вони, антигерої.
А ви кажете - "Людина павук"..

Вчора в мене був семінар зі старослов"янської.
І серед іншого ми трошки поговорили про категорію роду.
Я сказала, що в англійській(але семінар був зі старослов"яської, просто наша викладачка взагалі-то викладає польську та болгарську, тому під час розмов ми й заходимо в такі дебрі Кисаню) все-таки є роди, просто їх не видно одразу, як в українській.
А хлопець, якому я апелювала, сказав, так, але то лише для живих істот.
От чому, сказав він, в українській мові дошка жіночого роді, а олівець - чоловічого?
І всі люди в аудиторії (крім чи то двох, чи то трьох хлопців), себто, всі дівчата в аудиторії разом замовчали.
Бо всім здалося очевидним, що все саме так.

Фройд би плакав. І феміністки також.

Я взагалі люблю яблука. Якщо їсти по яблуку щодня, ніколи не знадобиться лікар. Якщо, звісно, не ламати собі руку)
І от що мене отсаннім часом дуже дратує, це напис на цінниках Сільпо: "Яблука Україна", "Яблука Польща".
Та мені нема різниці, де вони росли, головне - що за сорт. Але про це цінники мовчать.
От вочра серед яблук "Україна" я знайшла одне яблуко геть іншого сорту, здається, то ьбула "Сла переможцям" або якась інша смішна назва.
А серед яблук "Польща" попалося одне "Голден".
Так оце мені що тепер - завжди порпатися в яблуках в пошуках тих, які я хочу?

Невже я блондінко?




А взагалі, я оце зараз зрозуміла, як я була неправа. Оце я на курсову стенографувала рекламні тексти, і там був такий: "Здолає будь-яку нежить". пам"ятаю,я тоді ще здивувалася, бо все життя думала, що нежить чоловічого роду. Я навіть пробила в якомусь онлайн-словнику, там написано "Нежить - ж.р.", далі я не читала, вимкнула і подумала про те, як житиму з цим далі.

А оце тільки що зрозуміло, що то ж був словник російської мови. Який дав мені означення слова "Нежить".
Буває, да.

А от ще буває - коли дуже любиш когось із письменників, чи музикантів, чи акторів, чи художників, чи будь-кого іншого, починаєш ревнувати до інших.
Наприклад,  я дуже не люблю людей, які голосно кричать про те, як вони люблять бітлів. Ну, тому щоя  їх люблю.
Але найбільшого розвитку оця моя заздрість-ревнивість досягла у випадку з Сент-Ексом. І коли хтось цитує його, мені здається, це непраивльно, мені здається, через цея  втрачаю шматочок себе.

Треба якось спробувати перестати бути жадібною. Але якщо в дитинстві з пасочкам и виходило хоч якось (принаймі, краще, ніж в Славінської), то тут все не йде.

Працюватиму над цим